Передмова

Я – Ігор Джаман, вже 15 років як розвиваю розсадник «Хмелева» (www.catalpa.com.ua), який за цей час виріс із експериментального соціального проєкту до серйозного господарства з сотнями гектарів під рослинами і парком спеціалізованої техніки.

Так сталося, що більшість часу я проводжу у США, де багато років працював у галузі молекулярної біології. Зокрема, мій бізнес був пов’язаний з просуванням американського «біотеху» в Україні. Отже, те, що технологічний інструментарій здатен допомогти українським компаніям зробити якісний стрибок уперед, для мене не теорія і не пафос, а багаторічний досвід.

Зізнаюся, вирощування рослин стало для мене абсолютно новим заняттям і справжнім викликом. А нові виклики завжди цікаві! Я прочитав кілька десятків книжок і відвідав не менше конференцій, зрештою, повноцінно повчився у профільному коледжі, включно з практикою. Ми працювали в теплиці, в розсаднику, озелененювали конкретні локації (адже прикладне застосування вивченого є обов’язковою складовою в системі американської освіти) – і книга Едварда Гілмана часто була для нас «золотим стандартом».

Звичайно ж, побував на багатьох спеціалізованих підприємствах- розсадниках як у США, так і в Європі. Що й казати, озеленення є однією з тих галузей, в яких відставання України досі разюче. Причин багато, але одна з них, на мою думку, – це брак широко доступної інформації. І чим далі, тим більше я переконувався, що доступ до важливих, а головне, вивірених практикою знань є чи не найбільшою перевагою західних компаній.

Проаналізовані, напрацьовані й удосконалені за багато років технології – це те, чого катастрофічно бракує більшості підприємств (у тому числі мені й нашим працівникам) в Україні. Йдеться не лише про ефективність виробництва, а перш за все про економію часу та ресурсів, і то немалих.

За 15 років ми в «Хмелеві» висадили, викопали й продали мільйони саджанців понад сотні сортів і видів. Та все одно неминуче робили помилки: десь рухалися навмання, не усвідомлюючи ризиків, десь запізно реагували на проблеми чи неефективно їх вирішували і т. д. В результаті зазнавали збитків, яких могли уникнути, якби вчасно отримали потрібну інформацію. Адже Nihil novi sub sole – ніщо не нове під сонцем, і здебільшого все вже описано у фаховій літературі.

Я мрію, щоб Україна стала успішною. Вірю, що застосування технологічного досвіду і тут допоможе нашим підприємствам робити якісні стрибки вперед. Тому в популяризації передових досягнень і вбачаю свою життєву місію. Рекламу вже виданих з партнерами чи колегами книг ви знайдете на останніх сторінках. Принагідно дякую кожному, хто не полінувався писати відгуки про корисність цих видань. Адже такий фідбек важливий для розуміння, що ти на правильному шляху й робиш потрібну справу.

А ще я мрію, щоб Україна стала квітучою і в буквальному розумінні зеленою. І це видання, на мою думку, може стати настільним довідником для кожного, хто робить країну зеленішою, а саме садить дерева.

Крім усього, озеленення – це не лише про красу чи чисте повітря, як багато хто вважає. Поки в Україні це ще треба комусь доводити (і не завжди успішно), в розвинутих країнах давно втямили, що озеленення – це перш за все… вигідно! Адже за допомогою грамотної висадки рослин ми не просто змінюємо простір навколо й закладаємо естетичний фундамент майбутнього вигляду локації, а збільшуємо вартість нерухомості – як приватної, так і комунальної! І практично завжди інвестиція в озеленення приносить в рази більше!

Як це працює в США? Ціна щойно спорудженого приватного будинку становить приблизно 200 тис. доларів. Якщо витратити 3–5 тис. на озеленення (газон, вдало підібрані кущі, дерева, жива огорожа і т. д.), то продати такий будинок можна вже на пару десятків тисяч дорожче. Серед американських колег можна почути жарт, що інвестиція в озеленення є прибутковішою, ніж інвестиція в акції успішних компаній типу Apple чи Microsoft! Особливої пікатності йому додає те, що в реальності це… не зовсім жарт!

Бо якщо кожен сусід інвестує в озеленення, то відповідно дорожчим стане цілий район, і ріст вартості нерухомості може складати вже не пару десятків, а тисяч 30–50, і не тільки вашої. В США податки з нерухомості йдуть на благоустрій, тобто чим вища ціна будинків у вашому районі, тим вищий податок і, відповідно, більший бюджет благоустрою. Чи варто говорити, що доглянутий, респектабельний район додатково здорожчує нерухомість? От ланцюжок і замкнувся. А почалося, як пам’ятаєте, з інвестиції кількох тисяч в озеленення… Така логіка в США працює безвідносно до розміру міст, хіба у великих містах масштаб більший.

І драйвером зростання вартості нерухомості є не лише вдало підібрані кущі чи дерева біля споруд, а й комплексні рішення: алеї, зелені зони, сквери, парки, а інвестором виступає не приватна особа, а бюджет, який потім отримує більші податки. І, що важливо, вже не тільки з нерухомості, а й з усієї економічної активності, якою неминуче обросте привабливий район. Бо ж квартира біля зеленої зони коштуватиме дорожче, ніж ідентична в сусідніх асфальтних джунглях. А ресторани чи типові магазинчики в респектабельному місці завжди вигідніші.

Знаю приклад, коли український забудовник, розуміючи цю залежність, зробив експеримент: лише на половині ділянки звів будинки, а іншу

«віддав на освоєння ландшафтникам». В приватній розмові власник поділився, що таке рішення було вдалішим для бізнесу, ніж якби вони повністю забудували ділянку, як планували спочатку. Чи стане це закономірністю по всій Україні? Не маю жодного сумніву, що так! І дуже хочу, щоб це видання стало помічником на цьому шляху.

Переді мною на полиці стоїть з десяток книжок аналогічної тематики, але для перекладу я вибрав саме працю Др. Гілмана. (Потрібно зауважити, що з дозволу автора книга скорочена й адаптована, не бралися до уваги розділи про рослини не наших широт, чи, наприклад, деталі «не з нашого життя»). І це не був складний вибір, вона справді найкраща. Тому я щасливий, що ідея видати її в Україні стала реальністю.

У таких випадках часто кажуть «цікавого читання», я ж побажаю Вам вдалого застосування, зростання прибутків і зелених міст навколо.

За допомогу в підготовці видання дякую:

Уляні Джаман, сестрі, колезі, партнерці, без якої не відбулося би багато моїх проєктів.

Петрові Раковцю, викладачу дендрології в EDS Європейській Школі Дизайну і голові правління Київського ландшафтного клубу – за те, що відгукнувся і допоміг адаптувати книгу для українського читача.

Сергієві Куцану, другу, письменнику (автору найвеселішої дитячої книги «Зюзя»), пораднику і безвідмовному партнеру по брейнштормах.

Ігор Джаман